Два брата в одной келье жили долго
Согласие было полное у них.
И говорит один: – А что если б немного
Поспорить мы с тобой, как все, могли?
– Но я не знаю, – отвечал другой, – как спорить?
Без ссоры, неприязни мы с тобой
Живем, не зная повода повздорить…
– Все так! Но мы попробуем, брат мой.
Возьмем любой предмет, кирпич, к примеру,
Положим между мною и тобой.
“Он мой!” – скажу я. – “Я увидел первым!”
А ты мне скажешь: – Он не твой, а мой.
Договорились. Первый начал было:
– Он мой! ...Второй – такой ответ держал:
– Бери, раз твой! И оставайся с миром!
И в “споре” том победу одержал.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 3725 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,6
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Интересно! Комментарий автора: Мне тоже так показалось!
Вечерская Наталья
2012-10-02 07:33:01
Как мудро! Я тоже не верю в пословицу "В споре рождается истина. Рождается в споре неприязнь. Отличная притча! Комментарий автора: Спасибо, сестра!
Благословений!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
Поэзия : Мчится поезд - Лариса Зуйкова «Помните слово, которое Я сказал вам: раб не больше господина своего. Если Меня гнали, будут гнать и вас; если Мое слово соблюдали, будут соблюдать и ваше».
(Св. Евангелие от Иоанна 15:20)
